50

ДО 35-РІЧЧЯ ШАЦЬКОГО НАЦПАРКУ СПІЛКУВАЛИСЯ З ПОПЕРЕДНІМ ГОЛОВНИМ ЛІСІВНИКОМ СВІТЯЗЬКОГО ЛІСНИЦТВА ВІКТОРОМ ТУРИЧЕМ

«Я деколи порівнюю лісівника при Радянському Союзі і при незалежній Україні – небо і земля…Сьогодні — дозвіл на зрізання сухого дерева потрібно чекати три місяці. Це все одно, що пацієнту необхідно робити операцію, а йому кажуть зачекай»

Віктор Турич

 

Про створення рекреаційної зони «Незабудка», екологічну стежку «Світязянка», кінний маршрут і нелегку роботу лісівника, спеціально до 35-річчя Шацького нацпарку, спілкувалися з головним лісівником Світязького лісництва – Віктором Туричем

 

  1. Чому ви вирішили стати саме лісівником? Як розпочалася ваша кар’єра?

 

  • В 1972 році, прийшовши з армії, працював пожежним сторожем у Ростанському лісництві. Парку на той момент ще не було, був лише Шацький держлісгосп. Мій брат Микола теж працював в лісництві. І одного разу, 1 травня, нам довелося гасити пожежу. Крім нас, там була ціла команда і директор держлісгоспу Сулько. Ми погасили пожежу і директор запропонував йти працювати до них. Так я став майстром лісових культур. Далі — Сулько запропонував мені йти на навчання в Львівський лісотехнічний інститут за направленням. Я поступив туди в 1972 році і відучився до 1977-го. Навіть, був Ленінським стипендіатом. Після закінчення навчання вернувся в Шацький держлісгосп. Як такої роботи не було і мене знову відправили у Ростанське лісництво майстром цеху. Проте там я пропрацював не довго. Сулько знову дав вибір: або на погрузку лісу або тимчасово головним економістом, яким я і пропрацював з вересня по грудень на декретному місці. Коли Галина вернулася з декрету, Сулько мене викликав до себе і сказав, що треба прийняти Світязьке лісництво. Так я і став лісівником. А загалом, в лісовій галузі пропрацював більше 40 років

 

  1. Які основні цілі ви ставили перед собою коли почали працювати в Світязькому лісництві?

 

  • Зберігати ліс, розмножувати, відтворювати його, створювати нові насадження. Працював я з 1978 до 1984 року на базі Шацького держлісгоспу. До слова, рішення про створення Шацького нацпарку було ще у 1983 році, а 1984 —  вже офіційно був призначений директор. Я тоді  мав бути головним лісничим, адже Світязьке лісництво входило до парку, який офіційно почав працювати з 1 червня 1984 року.

 

  1. Сьогодні у нас поширена проблема короїду. А як тоді було?

 

  • В принципі, дуже уражених ділянок чи всихання не було. В основному — вогнище кореневі рубки. Можливо через те, що тоді багато займалися меліорацією. Якщо пригадати, в 60-х роках осушували систему: перша була Копаївська система, яка призвела до пониження рівня ґрунтових вод, внаслідок чого почалися задухи в озерах: Луки, Перемут. Потім Прип’ятська система, коли одна людина могла осушити верхів’я Прип’яті і забрати всю воду. Тому, раніше були такі меліоративні канали, але їх створювали польські інженери для того, щоб ті весняні паводки скинути, а все інше було в нормі. Піднімали, осушували — виконували свою роботу. А зараз бачите, що робиться – там покинули, там позаростало. Раніше озера були повні, води вистачало. Навіть Острів’янське озеро розливалося і ділило село на дві половини, в деяких місцях до сусідів човном перепливали. А на болотах і качок вистачало, і риби в озерах багато водилося.

 

  1. Одним з пріоритетних напрямків нацпарку є туристична галузь. А як в ті часи? Чи займався парк привабленням туристів?

 

  • Звичайно займався. Спочатку в парку було мало туристів, потім з кожним роком ставало все більше. До речі, я був одним з ініціаторів створення в парку рекреаційної зони «Незабудка». Раніше ж Світязь виглядав так: паркували машини там де зараз комплекс «Лемарк», а напроти ставили палатки. Постійно були місця де заборонялося або ходити, або їздити. Тому в 2002 році, коли директором був Ткачук, я сказав скільки можна тих людей ганяти, давайте зробимо спеціальне місце для наметів і машин. Він підписав відповідний наказ і почали створювати «Незабудку». А раніше поблизу озера на кожному кроці стояли машини, палатки і штрафи були зовсім невеликі – 5 рублів.

 

  1. А екологічні стежки були?

 

  • Була стежка «Світязянка». Туди, пам’ятаю, часто приїжджали студенти. На одному з перехресть стояла дерев’яна Баба яга, яку згодом вкрали (посміхається – авт.). До речі, на ті часи, такі стежки були трохи довші — до 6 км. Ліс для них ніхто не вирізав. Коли прокладалася, наприклад, «Світязянка» приїжджали спеціалісти і дивилися. Вирізали лише прогнилі чи сухі дерева, щоб не впали на людей. Крім того, була турбаза «Шацькі озера». Через неї проходив всесоюзний маршрут, тобто приїжджали зі всього радянського союзу, а далі їхали на Біле озеро. До речі, тоді і виникла ідея створити кінний маршрут. В деяких лісівників позабирали коней, в Мельниківському лісництві зробили конюшню, купили декілька возів, облаштували будиночки. Наприклад, купили стареньку хату за 700 рублів, переобладнали, щоб могли і туристи відпочити, і коні наїстися.

 

  1. Що було найважче у вашій роботі?

 

  • Найважчим був початок, коли я прийняв лісництво і ліси були засмічені. Приходилося років два працювати аби лише навести порядок. Потім, бригад було мало – трохи більше 26 лісорубів в Світязькому лісництві. Але плани прийшлося виконувати, тому що тоді було планове господарство. А потім, все потихеньку налагодилося та й нормально стало працювати.

 

Я деколи порівнюю лісівника при Радянському Союзі і при незалежній Україні – небо і земля. Я, наприклад, три роки пропрацював, лише тоді мене затвердили. Але справа, навіть, не втому. Коли щось сталося: пожежа чи всихання, не викликали комісій, лісівник робив відвід і на другий день виконувалася робота. Довіри було більше. А не так як сьогодні — дозвіл на зрізання сухого дерева потрібно чекати три місяці. Це все одно, що пацієнту необхідно робити операцію, а йому кажуть зачекай.

 

  1. Розкажіть, що було найцікавішого, найприємнішого в роботі?

 

  • Декілька разів був нагороджений почесними грамотами, іменним годинником. Навіть, як кращий лісівник області, їздив на зустріч з Президентом, тоді ним був Леонід Кучма.

 

 

 

 

 

42