«За 35 років зріс авторитет парку. Тепер це потужна організація»
Микола Прасюк
Про застережене ставлення населення до створення Шацького нацпарку, спеціальні підпали лісу, екологічний будиночок і майбутнє установи, спеціально до 35-річчя парку, спілкувалися з лісничим Пульмівського лісництва – Миколою Прасюком.
1. Якими були ваші перші кроки на посаді?

— Спочатку 4 роки я працював помічником лісівника, а з 1988-го став головним лісівником. Як створили парк, 1 червня 1984 року, люди чинили чималий опір. Думали, що зробили таку собі резервацію, де не буде доступу ні до лісів, ні до озер. Тому, в основному моя робота полягала в інформуванні і роз`ясенні населенню. Пояснював, що парк, насправді, створений з гарною метою, аби оберігати і захищати природу та озера. І, згодом, люди це зрозуміли. Навіть зараз озеро Пісочне хочуть передати на баланс парку.

2. Які основні цілі і завдання ставили перед собою як стали ліcничим?

— Після закінчення Дрезденського технічного університету я прибув в Київ на розподілення. Спочатку мені запропонували або в Києві залишатися, або в Дніпропетровську область їхати, але я знав що створюється Шацький нацпарк. Тому тільки на Батьківщину, тільки додому. Тим більше я знав і бачив які парки функціонували в Німеччині, працював, проходив там практику. А для нас це було нове, тому вже тоді хотілося кусочок Європи принести нам.

3. А розвивали туристичну галузь, рекреацію?

— Як я вже казав, спротив населення спочатку був великий. Пройшло років 5 поки люди до нас почали нормально ставитися. Навіть влада, на початках, не допомагала. Місцеве керівництво не сприймало нас серйозно. Складно було вибити місце під лісництво. Та з часом все налагодилося. Ми почали створювати екологічні стежки, робити інформаційні буклети. Адже спочатку був хаос: куди хотіли приїжджали, де хотіли ставили намети. Лише згодом почали будувати наметові містечка. Перший зробили на Гряді. Там змурували пічку, зробили кухню, прокатний пункт, лежаки. Туристи потрошки почали концентруватися в одних і тих самих місцях. Люди звикли.

4. Екологічні стежки ви створювали?

— Першими створювали працівники Світязького лісництва (Світязянка – авт.) і в Мельниках. Наша була в кінці. Також, були кінні маршрути. Пролягали через нашу територію. Ми побудували екологічний будиночок в Мокошині. Років 15 назад купили хатку перевезли її туди, реконструювали, зробили ремонт, всередині все облаштували. Буквально через місяць вона була готова.

5. Насправді, це не так легко зробити через місяць?

— Це була суперечка. Сиділа одна компанія, відпочивала і зробили зауваження, що за лісівник, якщо йому немає де прийняти людей. І я відповів, що приїжджайте через місяць – буде тут хатка.

6. Що найважче було у вашій роботі, крім спротиву людей?

— Раніше не було в нас охорони озер, лише лісова. Тому найважчим була боротьба з браконьєрством на озерах. Весною, як тільки розпочинався нерест, і ми їх ловили, одразу виникали пожежі. Поки не розділили ці служби і після того не було сенсу підпалювати ліс, щоб нас відволікати.

7. Браконьєри, справді, підпалювали ліс аби відволікти вашу увагу?

— Так, бо вони спокійно в той момент могли працювати на озерах. Був колись момент: зняли з пожежі пару людей, щоб поїхати на озера. І, справді, знайшли декілька бригад браконьєрів. Але в лісі зловити на гарячому ми їх не могли ніколи.

8. Як давно створили цю озерну охорону і чия це була ідея?

— Років 20 назад. Це була моя ініціатива, я радив так зробити. Я навіть пропонував скоротити лісову охорону, тому що штатний розпис треба було розширювати. Але директор поїхав у міністерство, де дозволили створити окремий підрозділ – службу державної охорони ПЗФ.

9. Ваш найприємніший спогад чи найцікавіша історія з роботи?

— Найприємніші дні – це коли я працював у Пульмо, мав свою квартиру, жінка працювала там у дитячому садочку, дочка ходила в школу. А на робочому місці все було під контролем.

10. Як на вашу думку змінилася робота парку за 35 років?

— За 35 років зріс авторитет парку. Тепер це потужна організація. Люди забезпеченні дровами, туризм розвивається, і всі умови для цього відпочинку створені, є можливість заробити якусь копійку. Тобто є за що поважати. Особливо за охорону лісу і боротьбу з браконьєрством.

11. Яким ви бачите парк у майбутньому?

— Дав Бог, щоб нічого не змінювалося. Розвиток зараз йде в правильному напрямку. Колектив гарний, молодий та амбіційний.

«Я деколи порівнюю лісівника при Радянському Союзі і при незалежній Україні – небо і земля…Сьогодні — дозвіл на зрізання сухого дерева потрібно чекати три місяці. Це все одно, що пацієнту необхідно робити операцію, а йому кажуть зачекай»

Віктор Турич

Про створення рекреаційної зони «Незабудка», екологічну стежку «Світязянка», кінний маршрут і нелегку роботу лісівника, спеціально до 35-річчя Шацького нацпарку, спілкувалися з головним лісівником Світязького лісництва – Віктором Туричем

1. Чому ви вирішили стати саме лісівником? Як розпочалася ваша кар’єра?

• В 1972 році, прийшовши з армії, працював пожежним сторожем у Ростанському лісництві. Парку на той момент ще не було, був лише Шацький держлісгосп. Мій брат Микола теж працював в лісництві. І одного разу, 1 травня, нам довелося гасити пожежу. Крім нас, там була ціла команда і директор держлісгоспу Сулько. Ми погасили пожежу і директор запропонував йти працювати до них. Так я став майстром лісових культур. Далі — Сулько запропонував мені йти на навчання в Львівський лісотехнічний інститут за направленням. Я поступив туди в 1972 році і відучився до 1977-го. Навіть, був Ленінським стипендіатом. Після закінчення навчання вернувся в Шацький держлісгосп. Як такої роботи не було і мене знову відправили у Ростанське лісництво майстром цеху. Проте там я пропрацював не довго. Сулько знову дав вибір: або на погрузку лісу або тимчасово головним економістом, яким я і пропрацював з вересня по грудень на декретному місці. Коли Галина вернулася з декрету, Сулько мене викликав до себе і сказав, що треба прийняти Світязьке лісництво. Так я і став лісівником. А загалом, в лісовій галузі пропрацював більше 40 років

2. Які основні цілі ви ставили перед собою коли почали працювати в Світязькому лісництві?

• Зберігати ліс, розмножувати, відтворювати його, створювати нові насадження. Працював я з 1978 до 1984 року на базі Шацького держлісгоспу. До слова, рішення про створення Шацького нацпарку було ще у 1983 році, а 1984 —  вже офіційно був призначений директор. Я тоді  мав бути головним лісничим, адже Світязьке лісництво входило до парку, який офіційно почав працювати з 1 червня 1984 року.

3. Сьогодні у нас поширена проблема короїду. А як тоді було?

• В принципі, дуже уражених ділянок чи всихання не було. В основному — вогнище кореневі рубки. Можливо через те, що тоді багато займалися меліорацією. Якщо пригадати, в 60-х роках осушували систему: перша була Копаївська система, яка призвела до пониження рівня ґрунтових вод, внаслідок чого почалися задухи в озерах: Луки, Перемут. Потім Прип’ятська система, коли одна людина могла осушити верхів’я Прип’яті і забрати всю воду. Тому, раніше були такі меліоративні канали, але їх створювали польські інженери для того, щоб ті весняні паводки скинути, а все інше було в нормі. Піднімали, осушували — виконували свою роботу. А зараз бачите, що робиться – там покинули, там позаростало. Раніше озера були повні, води вистачало. Навіть Острів’янське озеро розливалося і ділило село на дві половини, в деяких місцях до сусідів човном перепливали. А на болотах і качок вистачало, і риби в озерах багато водилося.

4. Одним з пріоритетних напрямків нацпарку є туристична галузь. А як в ті часи? Чи займався парк привабленням туристів?

• Звичайно займався. Спочатку в парку було мало туристів, потім з кожним роком ставало все більше. До речі, я був одним з ініціаторів створення в парку рекреаційної зони «Незабудка». Раніше ж Світязь виглядав так: паркували машини там де зараз комплекс «Лемарк», а напроти ставили палатки. Постійно були місця де заборонялося або ходити, або їздити. Тому в 2002 році, коли директором був Ткачук, я сказав скільки можна тих людей ганяти, давайте зробимо спеціальне місце для наметів і машин. Він підписав відповідний наказ і почали створювати «Незабудку». А раніше поблизу озера на кожному кроці стояли машини, палатки і штрафи були зовсім невеликі – 5 рублів.

5. А екологічні стежки були?

• Була стежка «Світязянка». Туди, пам’ятаю, часто приїжджали студенти. На одному з перехресть стояла дерев’яна Баба яга, яку згодом вкрали (посміхається – авт.). До речі, на ті часи, такі стежки були трохи довші — до 6 км. Ліс для них ніхто не вирізав. Коли прокладалася, наприклад, «Світязянка» приїжджали спеціалісти і дивилися. Вирізали лише прогнилі чи сухі дерева, щоб не впали на людей. Крім того, була турбаза «Шацькі озера». Через неї проходив всесоюзний маршрут, тобто приїжджали зі всього радянського союзу, а далі їхали на Біле озеро. До речі, тоді і виникла ідея створити кінний маршрут. В деяких лісівників позабирали коней, в Мельниківському лісництві зробили конюшню, купили декілька возів, облаштували будиночки. Наприклад, купили стареньку хату за 700 рублів, переобладнали, щоб могли і туристи відпочити, і коні наїстися.

6. Що було найважче у вашій роботі?

• Найважчим був початок, коли я прийняв лісництво і ліси були засмічені. Приходилося років два працювати аби лише навести порядок. Потім, бригад було мало – трохи більше 26 лісорубів в Світязькому лісництві. Але плани прийшлося виконувати, тому що тоді було планове господарство. А потім, все потихеньку налагодилося та й нормально стало працювати.

Я деколи порівнюю лісівника при Радянському Союзі і при незалежній Україні – небо і земля. Я, наприклад, три роки пропрацював, лише тоді мене затвердили. Але справа, навіть, не втому. Коли щось сталося: пожежа чи всихання, не викликали комісій, лісівник робив відвід і на другий день виконувалася робота. Довіри було більше. А не так як сьогодні — дозвіл на зрізання сухого дерева потрібно чекати три місяці. Це все одно, що пацієнту необхідно робити операцію, а йому кажуть зачекай.

7. Розкажіть, що було найцікавішого, найприємнішого в роботі?

• Декілька разів був нагороджений почесними грамотами, іменним годинником. Навіть, як кращий лісівник області, їздив на зустріч з Президентом, тоді ним був Леонід Кучма.

В зимовий період (від льодоставу до початку нерестового періоду) на водоймах парку розпочинається спортивно-любительський лов риби. Шацький НПП повідомляє, що лов риби дозволяється на озерах: Світязь, Велике Чорне, Люцимер, Пулемецьке, Острів’янське, Луки-Перемут зимовими вудками з блешнею вертикального блестіння, мормишкою, наживними і живцевими снастями із загальною кількістю гачків не більше трьох на одного рибалку.

Протягом дня вилов риби не повинен перевищувати 5 кг на одного риболова, крім однієї рибини, яка перевищує цю вагу. Лов дозволяється лише в світлу пору доби.

При лові громадяни повинні мати при собі дозвіл на відлов риби (відловочний квиток) та документи, які засвідчують особу.

Забороняється:

• вилов цінних видів риби менше таких розмірів (в см): лящ – 26 ; судак – 42; короп – 25; щука – 35; сазан – 35.
• застосування живців на риболовних снастях із вищеперерахованих цінних видів риб;
• проводити лов риби на зимувальних ямах.

Нагадуємо, що вилов риби проводиться лише по відловочних квитках, які можна придбати в Світязькому, Пульмівському та Мельниківському лісництвах.

Ціни на відловочні квитки:

1. Вартість квитка для жителів іншої місцевості:

на день – 30, 00 грн;

на 10 днів – 110 грн;

на місяць – 150 грн;

2. Вартість квитка для учасників війни, учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, учасникам війни в Афганістані, учасникам АТО, пенсіонерам та місцевим жителям:

На день- 15, 00 грн;

На 10 днів 50, 00 грн;

На місяць – 75, 00 грн.

3. Для інвалідів війни та праці, а також дітям до 16 років – безкоштовно.

Зверніть увагу! При виявлені випадків передачі своїх відловочних квитків іншим особам вони вважатимуться недійсними та вилучатимуться.

Пам’ятайте, що можна сміливо виходити на лід, якщо його товщина дорівнює не менше 7 см, але гарантованою товщиною вважається товщина льоду від 10-ти сантиметрів. Будьте обережні, дотримуйтеся правил техніки безпеки, не виходьте на тонку кригу!

Прес-служба Шацького НПП

Вже декілька місяців на базі Шацького національного природного парку у НВК «ЗОШ I-III ст.-гімназія» смт. Шацьк діє шкільне лісництво. Школярі активно долучаються до його роботи. Тому, з 1 по 30 листопада, серед його учасників було проведено фотоконкурс «Осінь на Шацьких озерах — 2018». Днями відбулося підбиття підсумків конкурсу. Оскільки погода восени була різноманітною: то майже літньою, то з першими морозами і снігом, тому і фото вийшли оригінальні та нестандартні. З-поміж усіх робіт було обрано три найкращі світлини. Переможцями у фотоконкурсі стали: Ангеліна Горова , Іванна Натальчук та Софія Писачук. Їх нагородили грамотами і абонементами на безкоштовне 5-разове катання на ковзанах. Також, для учасників шкільного лісництва проведуть майстер-клас з професійним фотографом, щоб у майбутньому заохотити до ще активнішої участі у фотоконкурсах.
Прес-служба Шацького НПП